Булінг (цькування)
Булінг (від анг. to bull – переслідувати) – небажана агресивна поведінка осіб, яка призводить до цькування однієї особи іншою особою або групою осіб з метою приниження, залякування та демонстрації сили.

Булінг відрізняється від сварки між особами тим, що:
1. Булінг супроводжується реальним фізичним чи психологічним насиллям: жертву висміюють, залякують, дражнять, шантажують, б’ють, псують речі, розповсюджують плітки, бойкотують, оприлюднюють особисту інформацію та фото в соціальних мережах.

2. В ситуації булінгу завжди беруть участь три сторони: той, хто переслідує, той, кого переслідують та ті, хто спостерігають.

3. Булінг негативно впливає на всіх учасників, на їхнє фізичне та психічне здоров’я.

4. Булінг може виникати спонтанно, коли несподівано для себе особа опиняється або в ситуації переслідування, або приєднується до переслідувача.

5. Якщо булінг відбувся, він може повторюватися багато разів.

Типовими ознаками булінгу (цькування) є:
• систематичність (повторюваність) діяння;
• наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
• дії кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.
Булінг може мати наступні форми:
• словесну (вербальну) – образливі висловлювання (щодо зовнішнього вигляду, релігійної або расової приналежності, національності тощо);
• фізичну – будь-яке фізичне насилля, яке заподіює біль або тілесні ушкодження, псування особистих речей;
• соціальну (емоційну) – залякування, відмова від спілкування, ігнорування, бойкот;
• електронну (кібербулінг) – приниження, розповсюдження чуток та образливих коментарів з використанням електронної пошти, мобільних телефонів, гаджетів та сайтів соціальних мереж

КОГО БУЛЯТЬ?

У групі ризику може опинитися будь-яка особа, яка відчуває, що занадто вирізняється із загального кола своїх однолітків. Підґрунтям для глузувань може стати зовнішній вигляд, занадто високий або занадто низький зріст, вага тіла, особлива рис обличчя, національність, фізичні обмеження. Успіхи у навчанні, матеріальні можливості або навіть особливості характеру теж можуть стати основою для булінгу. Крім того, жертвою булінгу може стати також той, кому складно спілкуватися з однолітками, хто поводиться відлюдкувато чи, навпаки, провокативно.

ДЕ БУЛЯТЬ?
Як правило булінг відбувається у соціальному просторі та в мережах Интернет.

Булінг. Види та прояви булінгу.
Булінг в навчальному середовищі (цькування), тобто діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно іншої особи.

Види булінгу.
Фізичний булінг – штовхання, підніжки, зачіпання, бійки, стусани, ляпаси, небажані дотики, «сканування» тіла, нанесення тілесних ушкоджень тощо.
Економічний булінг – пошкодження, відбирання чи знищення одягу та інших особистих речей, вимагання грошей тощо.
Психологічний булінг – принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, міміки обличчя, поширення образливих чуток, ізоляція, ігнорування, погрози, жарти, маніпуляції, шантаж тощо.
Сексуальний булінг – принизливі погляди, жести, образливі рухи тіла, прізвиська та образи сексуального характеру, зйомки у роздягальнях, поширення образливих чуток, погрози сексуального характеру, жарти тощо.
Кібербулінг – приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв (пересилка неоднозначних фото, обзивання по телефону, знімання на відео бійок чи інших принижень і викладання відео в мережу Інтернет, цькування через соціальні мережі).
Типовими ознаками булінгу (цькування) є:
– систематичність (повторюваність) діяння;
– наявність сторін – кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);
– дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого.
Типові риси учнів, схильних до булінгу
– відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших осіб, переслідуючи власні цілі;
– імпульсивні; часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих;
– не виявляють співчуття до своїх жертв;
– зазвичай фізично сильніші за інших.
Типові риси потерпілих (жертви булінгу):
– полохливі, вразливі, замкнуті, соромливі; часто тривожні, невпевнені в собі, мають низьку самооцінку; схильні до депресії;
– часто не мають жодного близького друга або близьку подругу та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;
– можуть бути фізично слабшими за своїх ровесників.
Типові риси спостерігачів:
– відчуття провини;
– відчуття власного безсилля;
– небажання/нерозуміння власної ролі.
Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу.
Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях особистості, скільки на її місці в групі. Ті особи, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі. У результаті виникає булінг.
Хто може бути жертвою булінгу:
– особи, які не можуть захистити себе, фізично слабші за своїх однолітків;
– невпевнені в собі, замкнуті, мовчазні;
– особи, які часто не мають ні одного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками;
– особи, які відрізняються від інших будь-чим.
Хто може бути агресором:
– вони зазвичай фізично сильніші за інших;
– виділяються зовнішністю, манерою поведінки, одягом;
– вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до однолітків та дорослих;
– мають досить велике коло друзів або однодумців та ін.
Хто може бути спостерігачами:
– особи з кола кривдника;
– одногрупники;
– випадкові люди;
– всі, хто бачить ситуацію булінгу.

Наслідки булінгу.
Потерпілий або потерпіла (жертва булінгу)
– Замкнутість
– Страх
– Безсоння
– Низька самооцінка
– Агресія
– Погіршення здоров’я
– Тривожність
– Залежності
– Потрапляння під вплив
– Самотність
– Суїцидальні настрої та інші негативні наслідки
Кривдник або кривдниця (булер)
– Агресивна поведінка
– Прояви насильства
– Скоєння правопорушення
– Відторгнення колом друзів, одногрупників
– Байдужість до почуттів інших
– Невміння спілкуватися спокійно
– Сприймається оточуючими, як агресор
– Постійне перебування в конфлікті
– Непорозуміння з батьками/педагогами
– Погіршення здоров’я та інші негативні наслідки

Несе адміністративну відповідальність:
Від 16 років:
– Штраф від 50 до 200 мінімумів доходів громадян (від 850 до 3 400 грн.)
– Громадські роботи від 20 до 60 годин
Спостерігачі
– Некомфортне оточуюче середовище
– Небезпечне освітнє середовище
– Втрата довіри
– Втягнення в ситуацію насильства
– Втягнення в ситуацію булінгу
– Пригнічений стан
– Погіршення здоров’я та інші негативні наслідки
– Почуття провини
– Депресія

«Насильство. Види домашнього насильства»
Насильство – це застосування силових методів, або психологічного тиску за допомогою погроз, свідомо спрямованих на слабких або тих, хто не може чинити опір.
Насильство – це фізична, психологічна, сексуальна або інша дія чи комбінація цих дій однієї особи над іншою, що порушує гарантоване Конституцією України право громадянина на особисту недоторканість.
Насильство – це навмисне застосування фізичної сили або влади, здійснене або у вигляді загрози, направлене проти себе, проти іншої особи, групи осіб або спільноти, результатом якого є (або є висока вірогідність цього) тілесні ушкодження, смерть, психологічна травма, відхилення у розвитку або різного роду збиток (ВООЗ).
Поняття та види домашнього насильства.
Домашнє насильство – діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.
Економічне насильство – форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Сексуальне насильство – форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності.
Фізичне насильство – форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Формами фізичного насильства може бути:
– штовхання, хапання, ляпаси;
– побиття, стусани, укуси;
– викручування рук;
– смикання волосся;
– спроби придушення;
– мордування та катування;
– заподіяння опіків;
– кидання предметів у бік жертви;
– загроза будь-якою зброєю;
– відмова у наданні необхідної допомоги в разі хвороби або вагітності.
Сексуальне насильство може, зокрема, мати такі форми:
– зґвалтування, у тому числі особою, з якою укладено шлюб;
– примус до небажаних сексуальних контактів;
– сексуальне домагання;
– дії сексуального характеру щодо дитини;
– розбещення дітей;
– втягування дитини у заняття дитячою проституцією або дитячою порнографією тощо.
Психологічне насильство може мати, зокрема, такі форми:
– словесні образи, погрози вбивством;
– погрози завдання каліцтва, травм, побиття;
– приниження;
– переслідування;
– залякування;
– пошкодження, псування або приховування особистих речей, предметів, прикрас тощо.
Економічне насильство має місце, коли здійснюється:
– умисне позбавлення члена сім’ї житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які жертва має передбачене законом право;
– пошкодження, знищення власності;
– проникнення в житло;
– підпал;
– обмеження (позбавлення) доступу до сімейного бюджету;
– примус члена сім’ї виконувати важку, непосильну роботу;
– економічна експлуатація.
Механізм взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству врегульовано Порядком взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 6581.
До суб’єктів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, належать:
1. служби у справах дітей;
2. уповноважені підрозділи органів Національної поліції України;
3. органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти;
4. органи охорони здоров’я, установи та заклади охорони здоров’я;
5. центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;
6. суди;
7. прокуратура;
8. уповноважені органи з питань пробації.

Якщо ви помітили ознаки того, що учасник освітнього процесу став жертвою булінгу:

1. У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову.
2. Дайте відчути, що ви готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
3. Запевніть, що ви не звинувачуєте особу у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
4. Пам’ятайте, що жертві булінгу може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
5. Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
6. Запропонуйте подумати, які дії допоможуть жертві почуватися у більшій безпеці зараз.
7. Розкажіть особі, яка постраждала, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку тем, хто зможе допомогти. Поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/одногрупника.
8. Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
9. Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку адміністрації.
10. Обговоріть, до кого по допомогу особа може звертатися: до психолога, викладачів, адміністрації.
11. Важливо усвідомити, чому саме особа потрапила у ситуацію булінгу.
Пам’ятайте: основна мета – припинити насильство, а не покарати винних! Не варто забувати, що всі сторони потребують деякого часу, щоб скорегувати свою поведінку.

Якщо зовнішніх проявів немає або вони неоднозначні, зверніть увагу на дев’ять найпоширеніших ознак:

Особа:
– має мало або взагалі немає друзів, з якими вона проводить час.
– прогулює заняття або відмовляється брати участь у заходах з одногрупниками.
– втрачає інтерес до навчання або раптом починає погано вчитися.
– завжди сумна, похмура, зі сльозами.
– постійно відмовляється йти до школи, посилаючись на головний біль, біль у животі, погане самопочуття.
– має розлади сну або часті погані сни.
– втрачає апетит, проявляє тривожність, страждає від низької самооцінки.
– може почати просити гроші, щоб відкупитися від агресора.

Як агресори ставляться до булінгу.

Особи, які булять, не до кінця розуміють, якої шкоди та страждань завдають. Булери вважають смішними знущання над слабшими, а зустрічаючи схвалення зі сторони друзів-спостерігачів, відчувають себе сильними та дуже “крутими”.
Деякі булять, тому що самі постраждали від насильства (вдома, в мережах Інтернет, в іншому навчальному закладі). У таких випадках вони можуть виміщати свій біль через знущання і приниження слабших за себе.
Деякі булять, щоб ловити на собі захоплені погляди оточуючих, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось вони захищаються від цькування. Іноді такі особи дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. У таких випадках справа нерідко доходить і до фізичного насильства.

========================================================
Пам’ятка для викладачів. Що робити, коли вас булять студенти?
1. Зрозумійте, що ви – жертва булінгу. Відмовки «це стається з усіма», «діти є діти» та «не варто на таке звертати уваги» не допоможуть, ситуації не змінять і вам ніяк не зарадять. Перше, що ви маєте зробити – чітко зрозуміти, що над вами відверто знущаються.
2. Не панікуйте та не «ховайтеся в собі». Вам необхідно поговорити про це з рідними або колегами-вчителями, але без висновків – просто поділіться своїми емоціями та переживаннями. Одному важко побороти почуття приниження. Пам’ятайте: булінг викладачів – точно не привід соромитися.
3. Визначте, хто зі студентів – лідер (зокрема, й лідер булінгу щодо вас). Спробуйте налагодити з ним контакт. Булінг викладачів часто починається з того, що студенту потрібно встановити свій авторитет серед одногрупників. І вона обирає найлегший, на її думку, спосіб: знущатися з викладача. Можливо, варто більше уваги приділити цій особі: спитати на перерві, як в неї справи, поцікавитися, який фільм їй сподобався з останніх. Важливо потоваришувати зі студентом – йому досить важко булити того, з ким у нього є певний зв’язок. Інколи навіть проста усмішка чи підморгування під час занять можуть стати кроком до примирення.
4. Влаштуйте для студентів конкурс чи змагання на заняттях, спробуйте направити їх цікавість, сили та енергію на здорову конкуренцію.
5. Організуйте клуб інтересів – дійсно цікаву програму обговорень сучасних фільмів, книг, серіалів, подій, щоб знайти для учасників освітнього процесу спільні теми та об’єднати їх довкола чогось іншого, аніж навчання чи булінг викладачів.
6. Встановить чіткі правила гри – разом зі студентами створіть свій кодекс поведінки та взаємної поваги в групі. Якщо хтось порушуватиме цей кодекс – він потрапить у немилість до всіх студентів.
7. Будьте в постійному діалозі з колегами та дирекцією інституту, тримайте їх в курсі ситуації.

Міфи про булінг.
Міф № 1. Булінг можливий тільки у слабкого викладача
Цей міф вкрай небезпечний, оскільки через нього викладачі вважають за краще замовчувати конфлікт і пізно звертаються за допомогою.
Рівень професіоналізму й особисті якості викладача не впливають на ймовірність цькування.
Міф № 2. Викладач може взяти й припинити булінг щодо себе.
Цей міф лише посилює відчуття безсилля, яке відчуває жертва цькування, якщо булінг не припиняється. Найкраще, що може зробити викладач в ситуації цькування – об’єднатися з колегами, які не хочуть миритися зі свавіллям студентів-агресорів.
Міф № 3. Булер – це особа з низькою самооцінкою й невмінням вибудувати спілкування з однолітками.
З цим хибним судженням соціальні служби зіткнулися ще в 1970-і роки. У розвинених країнах тоді помилково передбачалося, що булеру необхідні турбота й підтримка. До них ставилися як до людей, що страждають від самотності та викликаних нею тривожності та неконтрольованого гніву.
Однак статистика показала, що у багатьох студентів-булерів висока самооцінка, контактність, жодної самотності. Часто їх поведінка викликана не тривожністю, а тонким розрахунком.

========================================================

Процедура/послідовність кроків і реагування на зафіксовані прояви насильницької поведінки щодо учасників освітнього процесу різними сторонами:
Студент об’єкт булінгу:
1. Голосно і твердо, дивлячись в обличчя кривднику, каже: «СТОП. Припини (називає неприйнятну дію)». Якщо дія повторюється, тоді крок 2.
2. Якщо поблизу є хтось з адміністрації, педпрацівників або співробітників інституту, звернутися до нього з проханням допомогти зупинити ситуацію.
3. Невідкладно повідомити куратора, зам.декана, декана, директора, психолога про випадок, який стався.
4. Зустрітись з психологом стосовно випадку.
Студент, поведінка якого була зафіксована і класифікована як булінгова:
1. Миттєво припинити поведінку, яку класифікують насильницькою, в будь-якому прояві до будь-якої особи.
2. Проявляти самоконтроль.
Дитина, яка стала свідком булінгу або акту насильницької поведінки:
1. Миттєво звернутися до будь-кого з адміністрації або співробітників інституту, хто перебуває поблизу, з проханням допомогти зупинити ситуацію.
2. Невідкладно повідомити куратора, зам.декана, декана, директора, психолога про випадок, що стався, якщо інцидент зафіксований серед студентів.
3. Брати участь у загальних заходах щодо врегулювання психологічно-емоційного клімату.
Працівник, який став свідком булінгу або акту насильницької поведінки повинен:
1. Миттєво зупинити неприйнятні дії.
2. Дізнатися імена та прізвища учасників події. Невідкладно повідомити куратора, зам.декана, декана, директора, психолога про зафіксований акт насилля, надати детальну інформацію про обставини ситуації.
3. Вжити невідкладних дисциплінарних превентивних заходів.

Куратор, який дізнався про випадок булінгу зі студентом своєї академічної групи:
1. Заспокоїти, розрадити, нормалізувати поведінку всіх учасників акту насильницької поведінки.
2. Визначити, чи цей випадок підпадає під визначення «булінг». Якщо цей акт насильницької поведінки не класифікується як булінг, провести розмову з учасниками події щодо її причин та запобігання такого в майбутньому. Якщо є проявом булінгу – тоді крок 3.
3. Провести розмову з групою з метою зупинити булінгову поведінку.
4. Повідомити зам.декана, декана, директора, психолога про ситуацію, яка сталася.
5. У співпраці з психологом розробити план індивідуальної роботи з групою для нормалізації психологічного клімату, а також провести індивідуальну роботу з учасниками акту насильницької поведінки.

Що можна зробити, щоб зупинити явища булінгу в студентському середовищі:
• виховувати здорові стосунки у групі;
• не залишатися байдужими;
• сприймати людину такою, яка вона є;
• розуміти, що соціальний стан, фізичні вади, расова або релігійна приналежність не є приводом для цькування;
• особистим прикладом демонструвати, що ви не підтримуєте явище булінгу;
• поважати думки та погляди інших;
• виявляти доброзичливість, милосердність, повагу до інших,
• поважати право кожного бути самим собою;
• виявляти готовність до примирення та визнавати свої помилки.

========================================================

Рекомендації, як протистояти булінгу.

Здається, це відбувається зі мною. Що мені робити?
– Поговори з тими, якому ти довіряєш. Це можуть бути батьки, викладач, куратор, декан та зам.декана, директор, психолог, старший брат/сестра, інші родичі. Ти не повинен/повинна протистояти наодинці.
– Якщо тобі важко говорити, напиши про те, що відбувається, та надішли тому, кому довіряєш електронною поштою або месенджером.
– Дій сміливо, тримай голову високо, дивись кривднику або кривдниці у вічі, навіть якщо почуваєшся невпевнено. Мова твого тіла має нести інший месендж.
– Ігноруй глузування та йди від кривдників. Змусь їх думати, що тобі цілком байдуже. Часто глузування закінчуються, коли агресори не отримують уваги або реакції.
– Керуй своїми емоціями. Відчувати гнів та засмучуватись – нормально, але це надає більшої сили кривдникові або кривдниці. Багатьом допомагає рахувати до десяти, глибоко дихати або виписувати гнівні слова на папір. До того ж, ці навички стануть корисними протягом всього життя.
– Намагайся бути серед людей, особливо на перервах. Уникай відлюдних «кутків» та місць, де зазвичай відбувається цькування.
– Тримайся поруч з приятелями, які можуть захистити тебе. Подумай, на кого ти можеш розраховувати, а хто може розраховувати на тебе у подібній ситуації.
– Якщо тебе фотографують або глузують у роздягальнях, не заходь туди разом із кривдниками.
– Якщо ситуація дійшла до фізичної розправи, крадіжок або пошкодження речей, звертайся до поліції.
– Не застосовуй силу або булінг у відповідь. Це лише погіршить ситуацію та може призвести до більш серйозних наслідків.
– Якщо ти бачиш, що хтось інший страждає від булінгу, не мовчи. Пропонуй допомогу та клич когось з адміністрації.

А якщо це робить мій друг або подруга?
– Якщо це робить друг або подруга (друзі), навіть під виглядом жартів, відмовляйся від цих стосунків. Вони самостверджується за твій рахунок. Може здаватися, що ти залишишся цілком один чи одна, але зовсім скоро у тебе з’явиться нове коло спілкування.

А якщо це відбувається в мережі Інтернет?
– Неприємні повідомлення, коментарі, посилання на твій профіль у глузливих постах – це різновид булінгу (кібербулінг). Блокуй тих людей, які ображають тебе в Інтернеті або через мобільний телефон. Функція блокування є в електронній пошті, усіх соціальних мережах, смс та дзвінках мобільного. Також можна поскаржитися на сторінку кривдника або кривдниці адміністрації соцмережі.
– Не відправляй нікому інтимних зображень та повідомлень, за які ти можеш відчути сором. Навіть якщо це твій хлопець/твоя дівчина, кому ти довіряєш. Пам’ятай, все що ти робиш в Інтернеті, залишається у кіберпросторі, навіть коли ми видаляємо інформацію. Це може стати джерелом для кібербулінгу.

Як покращити самопочуття та підвищити впевненість?
– Пам’ятай, це не твоя провина. Ти не повинен/повинна соромитися того, що відбувається. Ніхто не заслуговує цькувань, і ніщо не виправдовує булінгову поведінку.
– За даними міжнародних організацій, в Україні з булінгом стикаються 67% осіб. Багато відомих та успішних людей страждали від цього у дитинстві. Якщо ти знаєш дорослих, які пережили булінг, обов’язково поговори з ними.
– Приєднуйся до груп, які пропонують цікаві активності та дозволяють проявляти себе. Це може бути туристичний гурток, редакція газети, студентський парламент тощо. Зміна діяльності та коло однодумців покращать самопочуття та підвищать самооцінку.
– Займайся творчістю – танцюй, співай, малюй, фотографуй, майструй – роби все, що приносить тобі задоволення та робить щасливішим/щасливішою.
– Займайся фізичними вправами. Це підвищує тонус та рівень енергії. Отже, ти неодмінно почуватимешся краще як фізично, так і морально.
– Знаходь час на відпочинок та достатньо спи. Розслаблення потрібне нашому тілу, мозку та психіці. Це допоможе тобі почуватися спокійніше та впевненіше.
– Будь собою! Не дозволяй думкам однієї людини чи групи людей пригнічувати твою особистість. Не підлаштовуйся та проявляй себе.

Для взаємодії із кривдником або кривдницею можна задати наступні запитання:
1. «Я не розумію для чого ти це сказав/сказала (зробив/зробила і т.д.)?»
Якщо кривднику спокійно ставити це запитання, то він/вона може розгубиться і припинить свої напади. Як правило, кривдник або кривдниця не зможе чітко відповісти, для чого він/вона це робить.
2. «Чому ти це визначив/визначила?»
Якщо, наприклад, Вас називають «недотепою», то поставити таке запитання: «Чому ти визначив/визначила, що я не вмію цього робити?»
3. «Що тобі заважає?»
Наприклад, «Що тобі заважає відійти та зайнятися своїми справами?», «Що тобі заважає вчитися так само гарно, як і я?», «Що тобі заважає звернутися до мене за допомогою замість того, щоб заздрити?» тощо.

Методичні рекомендації щодо взаємодії педагогічних працівників у навчальних закладах та взаємодії з іншими органами і службами щодо захисту прав дітей

Кібербулінг: новітні небезпеки в інтернет-просторі

Булінг: 10 міфів та фактів.

10 фактів, які важливо знати про кібербулінг

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії булінгу (цькуванню)

Потрібно знати.

ТЕЛЕФОНИ ДОВІРИ

– Дитяча лінія 116 111 або 0 800 500 225 (з 12.00 до 16.00);

– Гаряча лінія з питань запобігання насильству 116 123 або 0 800 500 335;

– Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 800 50 17 20;

– Уповноважений Президента України з прав дитини 044 255 76 76;

– Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213 103;

– Національна поліція України 102